Кажуть, що душа невидима. Вона як скло - прозора і крихка. Ії легко розбити, подряпати, і неможливо відновити, склеїти з уламків. Торкаючись скла ми неодмінно залишаємо сліди, відбитки пальців. Так само і душа несе на собі сотні і тисячі відбитків людей, які були поряд. З часом відбитки стираються, накладаються одні на одні, зникають. Але є й такі, які міцно вкорінилися в душу і судомлять час від часу своїм легким сумом.
Я можу впізнати кожного з вас по найменшій лінії, залишкам тепла. Відбитки болять, коли вам погано. І я відчуваю приємне піднесення, якщо з вами все гаразд.
Прагнучи забути, очиститися, переродитися, ми ми можемо стирати усі залишки чиєїсьприсутності у нашому житті, відбілювати душу. А часом, хтось сам прагне стерти спогади про себе, відбитки своїх пальців на чужих душах. Тоді стає боляче. адже виривають частинку життя, яка міцно прив"язана до кожного нерва, кожної комірки пам"яті. Напевно, теж саме відчувають і ті, хто стирає, намагаючись почати спочатку.
Кожен із вас залишив яскраві та стійкі сліди у моїй душі. Сподіваюся, на ваших також є відбитки моїх пальців...